Академія

Тра 10 2018

Print this Запис

Напередодні 9 травня працівники музею історії освіти Київщини КВНЗ КОР «Академія неперервної освіти» завітали до ветеранів Другої світової війни та привітали їх із 73-річницею Перемоги над нацизмом

«Вклонися, моя Україно, цим людям величним і скромним…»

Вітаємо ветеранів Другої світової війни зі святом Великої Перемоги! Пам’ятаємо, тих хто загинув, низько вклоняємось живим!

Напередодні 9 травня – Дня Перемоги, працівники музею історії освіти Київщини КВНЗ КОР «Академія неперервної освіти» завітали до ветеранів Другої світової війни та привітали їх зі святом Перемоги. Музей підтримує тісні стосунки з педагогами-ветеранами та цінує їхній вагомий внесок у виховання молоді, адже життя ветеранів слугує прикладом для нас всіх. Їхні мужні постаті, яскраві героїчні біографії входять у наші серця, як заклик до самовідданої творчої праці, миру та злагоди в Україні! Долі і звершення наших героїв велично постали перед нами. З гордістю представляємо життєвий шлях героїв.

Кашо Зоя Миколаївна – ветеран Другої світової війни, вчитель французької, російської мови та літератури загальноосвітньої школи I-III ступенів №7 міста Білої Церкви. Відмінник народної освіти України. Включена до «Золотого фонду» міста Білої Церкви.

Народилася З.М. Кашо 3 липня 1922 року в Сибірі. Коли почалася війна, вона постійно ходила до військомату та просилася на фронт. У 1941 році після закінчення курсів медичної сестри в м. Белово Кемеровської області, Зоя Миколаївна добровольцем пішла на фронт. Перші випробування санінструктора відбулися у жорстокому бою під Ліпецьком, пізніше під Воронежом. Кашо З.М. потрапляє до складу 847стрілецького полку 303 стрілецької дивізії 11-ої резервної армії під командуванням генерала І.Д. Черняхівського. Разом з бійцями ходила в атаку, не стріляти, а рятувати. Гвардії старший лейтенант Кашо Зоя Миколаївна винесла із поля бою понад 100 поранених, але сама не вбереглася. Важке поранення отримала в 1942-му році під Воронежом. Після лікування в Новосибірському госпіталі, знову на фронт. Шлях до перемоги було прокладено у складі 1-ї гвардійської армії під командуванням А.А. Гречко, працювала у штабі Рилєєва. Перемогу зустріла під Моравською Остравою, в Чехословаччині. У 1945-му році Зоя Миколаївна демобілізувалась за станом здоров’я.

За мужність і героїзм нагороджена орденами Великої Вітчизняної війни I ступеня (1942 р.) та Бойового Червоного Прапора (1943 р.), має близько дванадцяти медалей.

По завершенню війни доля звела Зою Миколаївну з майором – Олександром Семеновичем Кашо. Молоду родину було направлено до Києва, потім до Конотопу, а пізніше до Білої Церкви, яка стала їм рідною домівкою.

Подальша діяльність була пов’язана з педагогічною роботою. У 1949 році закінчила Білоцерківський інститут іноземних мов, викладала французьку мову в школі №2 міста Білої Церкви. Працювала й навчалася одночасно. В 1953 році закінчила Київський педагогічний інститут імені М. Горького (заочно) і почала викладати російську мову та літературу в середній школі №7. Зоя Миколаївна вміло проводила кожний свій урок. Викладання російської мови й літератури стало для вчительки справжньою творчою лабораторією. Їй вдавалося захопити учнів із перших хвилин уроку, повести їх у дивовижний світ літературних героїв. Діти дуже любили свою вчительку. Вся її педагогічна праця – взірець дисциплінованості, відданості справі навчання й виховання. І нині, Зоя Миколаївна при справі: вона активний учасник гуртка «Умілі руки», радує і дивує своєю неповторною творчістю.

Вироби декоративно-ужиткового мистецтва Кашо Зої Миколаївни

Ващенко Микола Степанович – кадровий офіцер, полковник Радянської Армії, начальник штабу танкового полку Білоцерківського гарнізону. Після демобілізації вчителював у Фурсівській школі Білоцерківського району, викладав військову підготовку в 1974-1992 роках.

Народився Ващенко Микола Степанович 22 липня 1925 року в селі Пархомівці Краснокутського району Харківської області. Після закінчення семирічки був направлений військоматом у школу розвідки. У березні 1943 року після визволення Харкова був призваний до війська. Микола Степанович визволяв Україну у складі 27-ї армії, 241-ї гвардійської дивізії, у розвідескадроні – кінній розвідці. На той час він був сильний та міцний, мав гарну фізичну підготовку, у сідлі тримався як природжений кавалерист, добре вмів стріляти та був відзначений значком «Ворошиловський стрілок». Пройшов бойове випробування на Курській дузі, а далі були Лохвиця, Пирятин Полтавської області та Переяслав-Хмельницький на Київщині.

Стратегічним завданням 243-ї гвардійської дивізії було вийти до Дніпра. Микола Степанович розповідає, що розвідка працювала з великим напруженням, гітлерівці чинили шалений опір на кожному рубежі, час від часу спалахували рукопашні сутички. Битва за Дніпро перетворилась на справжнє пекло. Під шквальним вогнем противника червоноармійці долали водну перешкоду на колодах, дерев’яних щитах, дошках. При цьому тисячі з них потонули в холодних водах Дніпра.

Пізніше Микола Степанович воював за визволення Брусилова, Житомира, Вінниці, за що 241-а дивізія отримала почесне звання Вінницька. Ветеран зазначає, що йому довелося разом зі взводом розвідників рятувати з оточення стрілецьку роту ще не обстріляних солдатів.

Під час форсування Південного Бугу М.С. Ващенко одержав завдання від замкомдива полковника Кохановського захопити німецького «язика» і це йому вдалося зробити, за що був нагороджений орденом Червоної Зірки. У бою під Львовом розвіднику вдалося захопити в полон самостійно аж 22 ворожих солдатів і офіцера. За мужність і героїзм бійця нагородили орденом Червоного Прапора. «Щасливчик», – говорили про нього друзі, адже коня під ним убито, а на ньому – жодної подряпини. У липні 1944 року на Дуклинському перевалі, у Чехословаччині, Миколу Степановича було тяжко поранено в спину, два осколки він і досі носить у тілі. Після перемоги над нацизмом Микола Степанович продовжив службу в Німеччині, пізніше був переведений в Україну в м. Білу Церкву.

За військову майстерність і мужність М.С. Ващенко удостоєний трьох орденів: Червоної Зірки, Червоного Прапора та ордена Великої Вітчизняної війни II ступеня – і більше десяти медалей «За відвагу», «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.» тощо.

Напередодні Дня перемоги Микола Степанович звернувся до молоді з напутніми словами, вшанувати пам’ять полеглих воїнів і ніколи не забувати про те, що вони подарували нам мир і спокій.

Ось такі вони, педагоги-ветерани – гордість нашого краю, взірець для прийдешніх поколінь! Низький Вам уклін!

Перейти на: https://www.xn--80aamewp7k6b.com.ua/naperedodni-9-travnya-pratsivnyky-muzeyu-istoriyi-osvity-kyyivshhyny-kvnz-kor-akademiya-neperervnoyi-osvity-zavitaly-do-veteraniv-drugoyi-svitovoyi-vijny-ta-pryvitaly-yih-iz-73-yu-richnytseyu-peremogy/